Ксенія Панкратова в проєкті #РАКНЕВИРОК / Фото: Колаж: Сьогодні
Фонд Ріната Ахметова запустив проєкт #РАКНЕВИРОК. Головні героїні – українки, які зіштовхнулися зі страшним діагнозом "онкологія" та перемогли його. Їхні історії покликані надихнути та підтримати людей, які лише починають важку боротьбу з раком. У серії матеріалів загальний посил – важливість ранньої діагностики та психологічної підтримки.
Свою історію розповіла киянка Ксенія Панкратова, як їй вдалося вибороти життя у хвороби.
Фатальний діагноз Ксенії поставили 2012 року, коли їй було 33 роки. Перше, що вона відчула, – паніка та страх. Жінка ставила собі всім знайомі запитання: Чому я? Чому зі мною? Як таке може бути? Далі пішли некомпетентні лікарі.
Особливо на самому початку мене засмутили зустрічі з деякими хірургами, які, дивлячись на мене та на мої аналізи, казали: "Ну, покажіть, що там у вас?" – і, на відстані півтора метра оглянувши мене, укладали: "А, ну так мастектомія, все прибираємо". Я почувала себе як шматок м'яса... – розповіла Ксенія.
За весь період хвороби їй довелося зіткнутися із такими горе-фахівцями не раз. Особливо страшно, коли такі люди трапляються під час боротьби за власне життя.
Під час лікування Ксенію підтримували чоловік, сестра, батьки, друзі та багато сторонніх людей. У якийсь період вона зрозуміла, що на лікування не вистачає фінансів. Жах усієї ситуації доповнювало те, що в сім'ї є дитина з інвалідністю, якій також потрібні значні кошти на догляд. Ксенія не впадала у відчай, запускала різні збори грошей і звернулася до Фонду Ріната Ахметова, який сплатив два курси хіміотерапії, адже препарати були дуже дорогі.
Загалом Ксенія пройшла шість курсів дуже жорсткої хіміотерапії зі страшними побічними ефектами, 12 курсів терапії з іншим препаратом, які проходили трохи м'якше, а потім опромінення.
Одним із головних моментів лікування Ксенія називає і позитивний настрій. Вона спеціально не лягала до лікарні, а приїжджала лише прокапатися. Паралельно з лікуванням намагався вести звичайне життя: кудись ходити і щось робити. Вона зізналася, що психологічно це легше.
Сили боротися давало лише одне: дуже хотілося жити! Дуже хочеться побачити, як зростають наші діти. Ось це, мабуть, було найбільшим стимулом, моєю головною жагою до життя. Під час лікування я працювала з психологом, хоча, скажу чесно, що моїми близьким місцями було складніше – і їм теж потрібна була психологічна підтримка – зізналася жінка.
Взяти участь у проєкті #РАКНЕВИРОК Ксенія наважилася, щоб поділитися своєю історією, закликати людей не відкладати на потім, а негайно йти до лікаря та робити діагностику. Адже лише своєчасно виявивши проблему, її можна вилікувати.
Також Ксенія зазначила, що дуже важливою є інформація про хворобу, часом яку складно знайти в інтернеті.
Коли я дізналася про те, що у мене рак і лікуватися будемо однозначно, як більшість людей, ми полізли в інтернет подивитися, а що ж, власне, на нас чекає? І ось кілька вечорів поспіль ми гуглили, дивилися: рак молочної залози, друга стадія. І тут ми з чоловіком знаходимо дуже кострубато написану статтю, читаємо. Загалом, судячи з цієї статті, мені залишалося жити років із п'ять. І я просто у паніці почала думати: "П'ять років, п'ять років! Що я маю встигнути зробити за п'ять років?
Таких випадків багато, в інтернеті дуже мало якісної інформації про хворобу, тому її варто шукати та вчасно отримувати лише у спеціалістів.
Будь ласка, на сидіть і не дивіться, як ви повільно помиратимете, тому що, якщо нічого не робити, то кінець тільки один – помирати – закликає Ксенія.
Сьогодні Ксенія повністю переосмислила своє життя. Вона навчилася радіти дрібницям: можливості їсти, гуляти з дітьми в парку, піти в гості до друзів. За час лікування вона захопилася фотографією. У результаті вона стала професійним спортивним фотографом та знімає спортивні танці. Є постійний пул замовників, але повністю себе цій справі поки що не присвячує – щоб забезпечити дітей, працює помічником директора у невеликій київській фірмі.
Ксенія у ремісії вже 10-й рік. Вона намагається допомагати онкохворим та відвідувати різні лекції, щоб розповісти про свою боротьбу та допомогти вистояти іншим. Але водночас вона зізнається, що це дуже складно та важко.
На майстер-класи ж приходять не тільки ті, хто вже здоровий, і красивий, і з зачісками, а приходять дівчата з обличчям, на якому немає брів і вій, з намотаною на лису голову хусткою і з темно-синіми колами під очима. І я розумію, що ця дівчина дивиться на мене і думає: "Так, ти перемогла, але чи зможу я?" А я не можу нескінченно про це говорити. Це як болячка, яку треба постійно колупати, я не хочу її весь час колупати. Але й заплющувати очі і говорити "зі мною цього ніколи не було" я не буду. Це великий-великий шрам – і фізичний, і душевний. Неможливо заплющити очі і сказати, що цього ніколи не було. Було.
Головне, що Ксенія не втомлюється повторювати, – це те, що важливо вірити в себе, вірити лікарям і вірити в перемогу.
Дізнатися більше про проєкт #РАКНЕВИРОК, а також поділитися своєю історією одужання можна на сторінці проєкту.
Дивіться відео про історії героїнь проєкту, які побороли хворобу і навчилися вірити в диво навіть у найважчі моменти.